Справа лікування і цілительства – невід’ємна частина християнства, адже Христос Господь є цілителем душ і тіл наших. Кожен, хто чинить справу милосердя, стає співпрацівником Божої любові, а лікарське служіння – особливо необхідний і жертвовий прояв цієї любові.
Сьогодні ми розповімо про святого цілителя, який володів лікарською майстерністю, але ще більше осягнув, довірившись Христові. Іменем Господа він зцілював навіть ті хвороби, що й дотепер вважаються невиліковними.
Мова піде про святого великомученика і цілителя Пантелеймона, пам’ять якого вшановується 27 липня.
Святий Пантелеймон жив за часів правління імператора Максиміана в Ш столітьті н. е. в місті Нікомідії, Віфанській провінції.
Відомо, що батько його по імені Євсторгій був відомим людиною язичницької віри, а мати, Єввула сповідувала християнство. При народженні хлопчика нарекли ім’ям «Пантолеон», що означає «у всьому лев», і лише пізніше, коли він виявив у повноті свої цілительські й духовні дари,
люди стали називати його «Пантелеймон» – тобто всемилостивий. Земне життя св. Пантелеймона було короткочасним, він прийняв мученицьку смерть, будучи ще зовсім юним. Тому на іконах він і зображується в лику юнака.
Але такий сильний вплив зробив він на сучасників, що залишився у вічній пам’яті, як цілитель, істинний християнин, який прийняв великі муки, але не відмовився від своєї віри, і, нарешті, як святий, який здобув особливу божественну благодать Святого Духа.
Житія святих оповідають, що св. Пантелеймон отримав прекрасну на той час освіту. Він навчався еллінської мудрості, виявляв чудові здібності, вирізнявся приємним характером і манерами, був доброї вдачі, за що його любили оточуючі. Мати виховувала хлопчика в християнських традиціях, але рано померла, і вихованням сина став займатися батько, намагаючись залучити дитину до язичництва. Ймовірно, повною мірою це йому не вдалося, бо «душа людини за природою своєю християнка» (Тертуліан), і материнські уроки глибоко запали в душу ще в ранньому дитинстві.
Лікарському мистецтву св. Пантелеймон навчався у знаменитого лікаря Євфросина, послугами якого користувався сам цар Максиміан-відомий гонитель християн. Цар незабаром звернув увагу на юнака і захотів зробити його в майбутньому придворним лікарем.
Поворотним моментом у житті св. Пантелеймона стала зустріч зі старим пресвітером по імені Єрмолай. Старець довго розмовляв, наставляючи юнака, полюбивши його як рідного. Разом зі спасенними бесідами, Пантелеймон отримав, мабуть, і поради щодо цілительства, яке може ставатися тільки у істинній вірі в Христа.
Юнак хотів перевірити на практиці це, але якийсь час не траплялося випадку. Проте одного разу, йдучи від старця, св. Пантелеймон натрапив на мертву дитину, яку вжила велика змія. Сам плазун лежав біля померлого.
Побачивши це, юнак спочатку злякався і відступив, але потім сказав сам собі: «Зараз треба випробувати і знати, чи істинно говорить старець Єрмолай». І він звів очі до неба й вимовив: «Господи Ісусе Христе, я недостойний взивати до Тебе, але, якщо Ти бажаєш, щоб я став рабом Твоїм, то з’яви Свою силу і зроби так, щоб по імені Твоєму хлопчик ожив, а єхидна стала мертвою».
І диво сталося, хлопчик встав живим, єхидна здохла. Юнак зі сльозами на очах став прославляти і дякувати Богові, після чого хрестився у старця Єрмолая, залишаючись після Хрещення у нього ще сім днів. Особливістю цього чудесного зцілення є те, що воно відбулося ще не по повній вірі самого цілителя і поряд зі зціленням дитини остаточно воскресило душу юного лікаря. Це був своєрідний аванс, якщо можна так висловитися, і, в той же час, вищий знак довіри і любові шукача істини.
Через якийсь час відбувається другий випадок чудесного зцілення.
На цей раз до Пантелеймона звернувся сліпець, який остаточно зневірився у лікарях, бо на лікування витратив майже всі свої статки, а користі не отримав ніякої. Нещасний, почувши про юнака-цілителя, став просити його: «Благаю тебе, помилуй мене, сліпого, що не бачить солодкого світу: всі лікарі, які знаходяться у цьому місті, мене лікували, але не принесли ніякої користі».
Тим часом виявилося, що серед безуспішних лікарів був і Єфросин – учитель св. Пантелеймона. Бачачи гарячу віру нещасного, Пантелеймон береться його лікувати і не тільки зцілює фізичну недугу (настає повне прозріння), але і воскрешає духовно, долучаючи до правдивої Христової віри.
Можна уявити, скільки радості було у цієї людини, яка знову побачила світ.
Про те, що зцілення відбулося повне, а не тільки фізичне, говорить той факт, що зцілений не відмовився і в майбутньому від істинної віри і, як і той, хто вилікував його, прийме за неї мученицьку смерть.
Після смерті батька св. Пантелеймон роздає весь свій спадок бідним і нужденним, сам же продовжує допомагати людям. «Йому був посланий дар зцілення, і він завжди безкоштовно лікував хворих не стільки травами, скільки прикликанням імені Ісуса Христа». «Він був лікарем не тільки хвороб, але й убогості людської», – пише житіє.
Всі хворі з міста і околиці, бачачи таке дивовижне мистецтво лікування і безкорисливість, стікалися за допомогою до Пантелеймона. Через заздросщі інших лікарів, за їхніми обмовами і за прихильністю до християнства, св. Пантелеймон був ув’язнений імператором. Його звинувачували в чаклунстві, чародійстві, відступі від язичницької віри предків. Мужній юнак відстоював християнську віру і запропонував імператору встановити своєрідне змагання: принести будь-якого безнадійного хворого і дати його спочатку придворним лікарям, які сповідували язичництво. Імператор погодився.
Тоді принесли розслабленого, тобто паралізованого, хворого, над яким марно лікарі і жерці закликали своїх богів: хто Асклепія, хто Зевса, хто Діану.
Допомоги від них хворий не отримав ніякої. Тоді Пантелеймон, помолившись, взяв за руку стражденного і вимовив:«В ім’я Господа Ісуса Христа, встань і будь здоровий»… Хворий тут же видужав і встав. У безсилій люті імператор наказав убити юнака, на що той відповів: «Померти за Христа для мене надбання».
св. Пантелеймон прийняв мученицьку смерть. Його тіло стругали залізними кігтями, ребра обпалювали свічками, кидали в розпечене олово, колесували і, в кінці кінців, обезголовили. Свою смерть він зустрів радісно, співаючи псалми.
Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, в момент його смерті вкрилося плодами. Багато з тих, хто був присутнім при страті святого, увірували в Господа Ісуса Христа. Тіло святого, яке кинули у вогнище, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами (+ 305). Друзі великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали розповідь про життя великомученика Пантелеймона. Святі його мощі часточками розійшлися по всьому християнському світу, а чесна глава нині знаходиться в Афонському монастирі на честь святого великомученика Пантелеймона.
Цілитель Пантелеймон зображений на іконах з невеликою скринькою в лівій руці і тоненькою лжицею (ложечкою) в правій. У скриньці цілюще зілля. Він знає, яке з них кому.
